Ми цій справі служимо

Є багато див на землі, створених природою і зроблених людиною. Та чи не найбільше диво з див – книга. У ній весь неосяжний світ. Як незгасимий смолоскип освітлює шлях людині книга. І завжди цей смолоскип був у руках бережливих, надійних, у ваших руках, дорогі бібліотекарі. Тому зовсім не випадково, у рік тисячоліття літописання і книгодрукування Президент України своїм указом проголосив 30 вересня Всеукраїнським днем бібліотек.
Саме в день Віри, Надії, Любові та їх матері Софії (мудрості) відзначається це свято. Тож, як записано в стародавньому трактаті: «Воздамо дяку тому, хто допоміг нам легко пройти крізь складний лабіринт книг.»
 Професія бібліотекаря почесна і найгуманніша з усіх професій. Це він – хранитель і провідник безлічі книг і журналів. Це його слово може визначити і пристрасті, і захоплення на все життя. Бібліотекарю писали оди, складали вірші та легенди. Одну з легенд пропоную вашій увазі.
ЛЕГЕНДА ПРО БІБЛІОТЕКАРЯ.
Було у батька три сини. Перед смертю він подарував кожному по книзі і звелів розпорядитися подарунком як хто захоче і, розпорядившись, посадити на могилі батька по жолудю. Поховали батька. Як він сказав, так і зробили. Старший син продав книгу і купив щось потрібне для господарства. Середній поставив на видне місце, як пам'ять про батька. А молодший взяв свою і пішов до людей. Куди б він не заходив, в кожній хаті давав почитати батькову книжку або читав і розповідав сам. І люди були дуже вдячні юнакові, годували його, давали притулок на ніч. А коли бували в його селі, то обов’язково відвідували могилу батька і дякували за хорошого сина, який за допомогою розумної книги подарував їм багато гарних думок, зробив добрішими їхні серця.
Пройшов час. Жолудь старшого сина згинув і пропав, середнього сина – дав кволий росток, який пожовтів і засох. А із жолудя молодшого сина почав рости молодий дубок, який перегнав берізки і сосни і пішов угору, розкинув назустріч небу і хмарам свої могутні гілки.Багато весен і зим сплило по річці часу. Люди забули імена синів того чоловіка. Але мудре насіння знань із батьківської книги дало міцні ростки. Ті знання передавалися із покоління в покоління, збагачувалися новими. Давно змінилось одне покоління іншим, і тільки вічнозеленим залишається той дуб, підпирає гілками небо, грізно сперечається з блискавками.Така легенда – легенда про юнака – бібліотекаря, який приніс людям знання. Його справа стала безсмертною.
Сьогодні хочу сказати щирі слова подяки, вам, тим, хто присвятив бібліотечній справі все своє життя, хто багато років тому переступив поріг бібліотеки і залишився в ній назавжди… Хтось із мудрих сказав : «Бібліотекар – це не професія, а стан душі». Для кожної освіченої людини бібліотекар – це, насамперед, творча особистість, яка безкорисливо, щедро, з повною віддачею служить читачеві. Зі святом колеги!