А вже Великдень стукає у віконце

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї народу – це ті прикмети, по яких розпізнають народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому. В усіх народів існує повір’я, що той хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світу, як блудний син, і ніде не може знайти свого притулку, бо він загублений для свого народу.
Такими словами Байба Олена Миколаївна розпочала огляд книжкової виставки «А вже Великдень стукає у віконце…», яка знаходиться у читальному залі районної бібліотеки. Сьогодні мова піде про Великодні звичаї Українців, які описані в народознавчих книжках, що є у бібліотеці. 

     

Двохтомник «Святвечір» об’єднує в собі понад 100 ґрунтовних свят та обрядів. Вони сповна розкривають духовний світ Українців, їхній Божий дар творити його добрим, щедрим, щирим. Оповіді автора написані образною мовою, пересипані піснями, прислів’ям і, приказками.
Над книгою «Місяцелік» автор В.Скуратівський працював два десятиліття. Це свого роду народний календар. Тут зібрано багатий матеріал про походження назв українських міст та пов’язані з ними численні прислів’я, приказки, зразки завбачень погоди, народні та релігійні свята, а також розвідки, найцікавіші обряди.
Цікавим стане при нагоді монографічне дослідження О.Соломченка «Писанка Українських Карпат». Автор розповідає про звичаї та обряди, пов’язані з писанками, про символіку та зміст орнаментів, техніку розпису. Цікаво було довідатися, гортаючи сторінки даного видання про те, що найдавніші писанки із страусових яєць, яке було знайдено археологами в Єгипті. На території України писанку з глини було виявлено при розкопках у Полтавській області. Час виготовлення датується X ст. Писанки X – XІ ст. знайдено при розкопках у Вроцлаві (Польща), та південній Моравії (Чехія). 

 У книжці «Український декоративний розпис» автор Микола Кириченко розповідає про найвищі досягнення майстрів українського народного декоративного розпису, наводить численні ілюстрації, вказує на особливості техніки розпису. Книга покликана сформувати яскраві образні уявлення про культуру українського народу. Виявляється, що на Україні є єдиний у світі музей писанкарства у м. Коломиї Івано – Франківської області. Колекція музею нараховує понад 10 тис. творів своєрідного народного образотворчого мистецтва. Цікаво,що писанкарство, як народне мистецтво добре розвинене в Україні. Крім писанок із глини, дерева, є ще і текстильні писанки або нитянки.
Оскільки, мова сьогодні йде про великодні звичаї у книжках, слід декілька слів сказати і про авторів цих книг. 

Олекса Воропай український біолог, етнограф і фольклорист в еміграції. Книжку «Звичаї нашого народу» написав вже на чужині, але матеріал для неї почав збирати ще на Україні з 1937 року. Перебуваючи з 1944 по 1948 р. у Німеччині, продовжує записи фольклорного, етнографічного матеріалу, від людей, які разом з ним перебували у таборах робітників зі сходу, і в таборах для переміщених осіб. В Україні книжка побачила світ вже після смерті автора, у 1991 році.
В.Скуратівський – український народознавець, етнограф, історик. Народився у Коростенському районі Житомирської області. Уперше заявив про себе, як письменник у 1987 році книгою «Берегиня», де розповідається про український народний побут, звичаї, що складалися протягом багатьох століть. Любов до рідної землі, повага до батьків, чесної праці – ось лейтмотив цих роздумів. Книга вчить любити і берегти свій народ, бо без них ми перетворимось на духовних жебраків. Книга здобула велику популярність, адже була першим народознавчим виданням.