среда, 24 апреля 2013 г.

З когорти мужніх

Багато випало на долю багатостраждального українського народу трагічних, скорботних дат, пам'ять про які до глибини душі пронизує серце сльозами… До однієї з них належить 26 квітня 1986 року…Дня, коли на Чорнобильській атомній електростанції сталася в історії людства техногенна катастрофа планетарного масштабу. Катастрофа, що скалічила життя й долі багатьох мільйонів людей колишнього Радянського Союзу і стала страшною пересторогою для усіх жителів Землі. 
На «чорнобильську трагедію» відгукнулися усі республіки колишнього Радянського Союзу. У ліквідації наслідків аварії брали участь не тільки вогнеборці України, але й Підмосков’я, працівники Курської, Ленінградської, Смоленської АЕС. Увесь колишній Радянський Союз, світова громадськість допомагали українському народу в цей важкий час. Це був справді інтернаціональний приклад дружби, єднання, взаємодопомоги перед страшним «ядерним лихом». 
Саме такою людиною був виходець з с.Демківці Любарського району Житомирської області, вихованець Гізівщинської та В.Деревицької шкіл цього району Володимир Михайлович Максимчук. Тож на передодні Дня вшанування пам’яті Чорнобиля, не можна не згадати про цю людину. 
Володимир Михайлович керував гасінням пожежі на місці впродовж 12 годин і добився головного – вогонь був подоланий, йому не дали побігти по насосах на 3 – й діючий блок. Ніхто не загинув, хоч у госпіталь потрапив кожен восьмий. Сам же керівник «бою з вогнем» Максимчук В.М. також в той же день опинився на лікарняному ліжку з діагнозом «променеві опіки ніг і дихальних шляхів». 
Лікарі Київського госпіталю тоді врятували життя Максимчука В.М. проте повернути здоров’я не змогли. Згодом прямим наслідком того опромінення стала важка і невиліковна хвороба, яка звела цю неординарну, скромну і героїчну людину в могилу. 
Помер Володимир Михайлович 22 травня 1994 року. Похоронено його на Митінському кладовищі Москви  з іншими жертвами Чорнобиля, поряд із пам’ятником чорнобильцям. 
Прожив ці останні роки, як і все життя, цілеспрямовано, віддаючи усього себе удосконаленню протипожежної служби, організації принципово нових формувань, створенню і придбанню сучасної пожежної техніки. Навіть якби не було чорнобильського подвигу, то за дії в останні 8 років життя Максимчука В.М. варто занести в аналли історії боротьби з вогнем. Він причетний до ліквідації пожежі в готелі «Росія» (1987 р.), недопущення масових пожеж при землетрусі у Спітагу та Ленінакані, подолання наслідків аварії на нафтопродуктопроводі Урал – Західний Сибір (1988 р.), хімічної катастрофи на комбінаті міндобрив в Іонаві (Литва, 1989 р.). його слід доброго ангела – охоронця від вогню знаходимо при аналізі подій в Баку (1990 р.) «Білому домі» в Москві (1991, 1993 рр.), гасінні пожежі на висотному будинку по проспекту Жукова (Москва,1993 р.). 
Володимир Михайлович, долаючи хворобу, ставив на перше місце врятування людей, боротьбу з лихом.. Завдяки його наполегливості втілилася ідея спорудження спеціального вертольота КА – 32А для зняття людей при пожежах із багатоповерхових будинків. Його піклуванням Москва придбала за рубежем 52 – метрові і 68 – метрові пожежні підйомники авто драбини, які сягали 22 – 23 поверхів. 
Максимчук В.М. об’їздив Німеччину, Австрію, США, збирав зерна досвіду боротьби з масштабними катастрофами, які супроводжуються великими пожежами і реалізовував їх у життя. Вінцем такої праці стало формування ідеї створення в тодішньому СРСР, а згодом Росії оперативних регіональних загонів пожежників, які б могли боротися з вогнем в умовах радіаційної небезпеки, хімічного забруднення, землетрусів, працювали б під землею, на воді і на висоті. 
Володимир Михайлович був знаний авторитет пожежної справи в Європі. На його похорон прибули представники дипломатичних місій майже десяти держав. Він нагороджений 5 – ма іноземними медалями. Максимчук В.М. був кавалером орденів Червоної Зірки та «За особисту мужність», 10 медалей, мав нагрудний знак «Кращому працівнику пожежної охорони». Його ім’я посмертно занесене в Книгу пошани Союзу «Чорнобиль» (Росія). Таким виховала Володимира Михайловича нині гірко сумуюча мама, школа, Львівське пожежно - технічне училище. 
       
Вклонімося ж пам’яті Володимира Михайловича Максимчука. 



11 комментариев:

  1. Ми не повинні забувати тих героїв,які своїм життям приборкали стихію.Вічна пам"ять В.М.Максимчуку,і всім тим,хто там залишився.

    ОтветитьУдалить
  2. Так, ти права, чорнобильську трагедію неможливо забути. Це завжди залишається в наших спогадах

    ОтветитьУдалить
  3. Трагічна дата, 26 квітня, - назавжди увійшла в наше життя чорним болем, смутком і гіркотою полині... Пам"ятаймо ж усіх тих, хто подарував нам життя, пожертвувавши своїм...

    ОтветитьУдалить
  4. Мої доньки (кожна в своїй домівці) ставлять на підвіконня запалену свічку двічі на рік: в листопаді та квітні - на вшанування пам'яті учасників трагічних подій в історії України. Напевне, не все ще втрачено, якщо молоде покоління за власної ініціативи хоче нагадати усім, хто дивитиметься у вікна, що ми живемо, завдяки нездоланим...

    ОтветитьУдалить